Офіційний сайт Свалявської райдержадміністрацї та районної ради.
 
 0 (3133) 2-12-48, 2-12-64  
   
     Четвер, 23 Листопад 2017 р. Головна   /   Зворотній зв'язок   /   Пошук по сайту    
 
   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 




 

„...А він живе радістю людей і робітністю бджілок”

Ми справедливо вважаємо найважливішою професію лікаря. Адже саме він приходить на допомогу у найскрутнішу хвилину, коли на терезах опиняється життя і смерть, хворобливість і здоров’я. Що переважить, залежить від нього – його знань, досвіду, старання, людської доброти, безкорисності. Щастить пацієнтам, які потрапляють на лікування саме до таких медиків. А скільки їх, як кажуть, лікарів від Бога, було і є в нашому районі! На згадку спадають такі прізвища: Чайковський, Туряниця, Тайпс, Гергель, Міцода, Фізер, Петровці... І в цій когорті яскравих особистостей – І. І. Дуда, якому нинішньої травневої весни виповнилося 80 років від дня народження.
Прекрасні літа і славні його добрі справи, здійснені задля збереження людського життя та здоров’я. Підрахувати всі важко, адже загального медичного стажу має 63 роки, лікарського – 53.
А починалось усе просто – у дитинстві про медицину   Іван Дуда і не думав. Жив собі, як і всі його ровесники, в селі Ізки на Міжгірщині, допомагав вдома по хазяйству, бігав до батька на кузню (Іван Федорович Дуда був ковалем), ходив до школи – спочатку народної та горожанської, а згодом – Мукачівської сільськогосподарської. Було скрутно з грошима та харчуванням, але й романтично через велику цікавість до всього. Тому додому з Мукачева добирався разом з цімборами на товарняках, що мчали без зупинки. У Волівці стрибали з потягу на ходу, а потім в Ізки йшли пішки, ночували в лісі, грілися біля ватри...
Одна з таких мандрівок і стала переломною – захворів Іван двостороннім запаленням легенів. Народні методи не допомагали – танув на очах. Тоді й наполіг сільський фельдшер на його лікуванні в стаціонарі. А лікар тої, першої в житті хлопця, лікарні Олександр Мазур сказав батькам, що треба проколоти антибіотиками. Яким чином батько дістав ці препарати з Угорщини та як вони потрапили в лікарню, тепер не пам’ятає,   головне, що Івана врятували. Тоді ж він вирішив – буде лікарем.
Так і сталося. У 1950 році Дуда закінчив Берегівську фельдшерську школу й влаштувався спочатку помічником епідеміолога Міжгірської райсанепідемстанції, а водночас на нічні чергування в терапевтичне відділення райлікарні. Згодом працював амбулаторним фельдшером дільничної лікарні с. Ізки. Через три роки вступив на медичний факультет Ужгородського державного університету. Всі шість літ, навчаючись паралельно, працював черговим фельдшером на станції швидкої   допомоги і в терапевтичному відділенні міської лікарні.
...Перед закінченням університету вирішив поїхати в гості до свого найближчого друга Іллі Гергеля, з яким разом учився і працював у міській лікарні. Тож по дорозі випадково зустрів дуже гарну дівчину Ганну. Виявилося, вона теж із Керецьок. У село добиралися разом. І, як співається у відомій білоруській пісні.., – випадковий супутник став супутником на все життя. Невдовзі вони побралися й оселилися в селі Кальнику Мукачівського району, куди після закінчення університету Івана Дуду направили на роботу головним лікарем дільничної лікарні і де згодом виявив неабиякі фахові та організаторські здібності.
Діяльність талановитого фахівця не залишилася не поміченою – через рік наказом обласного відділу охорони здоров’я його перевели головним лікарем дільничної лікарні в Керецьки. Ось тут молодий керівник взявся за справи з великим ентузіазмом, та не   тільки лікувальні, але й будівельні – організував добудову народним методом лабораторії, здійснюючи водночас і реконструкцію старої лікарні, яку було вперше електрифіковано автономним освітленням,   благоустроїв територію... (збудував фонтан, бесідку тощо).
Ну як тут не оціниш по заслугах таку заповзятливу людину! І керівництво   району в 1963 році перевело Івана Івановича Дуду на посаду заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення, де він пропрацював безперервно 25 років. Паралельно завідував неврологічним відділенням, яке, до речі, також організовував   особисто. Тут вперше в області звели вертикальну ванну з підводним витягуванням хребта, і, запровадили ще одну новинку – спеціалізовані функціональні ліжка. Як це зробили? А просто, як кажуть, власними силами, тобто за допомогою умільців Свалявського лісокомбінату     (зараз, коли цього вже немає в нинішній лікарні, теперішнім хворим залишається хіба що позаздрити тодішнім, які швидко позбувалися недуги). Неврологічне відділення Свалявської райлікарні стало одним з кращих в області. На його базі проводилися обміни досвідом роботи.
Робив І. І. Дуда для нашого району ще одну важливу справу – сприяв наближенню медичного обслуговування до села (тепер з’явилася інша тенденція – цілком навпаки), організував зведення нових лікарських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів. Він успішно виконував усі завдання – за період роботи на посаді заступника головного лікаря в селах району було збудовано народним методом 9 дільничних амбулаторій, переважна більшість з квартирами для лікарів, та 5 фельдшерсько-акушерських пунктів. Крім того, закуплено за бюджетні кошти 2 будинки під фельдшерсько-акушерські пункти з квартирами для фельдшерів у Яківському та Оленьові, а також будинок в Плоскому під квартиру для лікаря. Всі амбулаторії забезпечили уніфікованими меблями та холодильниками.
Поряд з покращенням матеріальної бази закладів району проводилась значна робота з удосконалення диспансеризації населення як основної моделі профілактичної медицини. На базі районної лікарні організовувались обміни досвідом роботи з курсантами-організаторами охорони здоров’я Київського інституту вдосконалення кваліфікації лікарів та обласні наради. Отже, і тут Свалявщина була взірцем медицини. І все це, як сьогодні зізнається Іван Іванович, стало можливим завдяки злагодженій роботі тодішнього керівництва райлікарні та підтримці   в ній виконкому районної ради.
Після скорочення в області посади заступників головного   лікаря з медобслуговування населення (1988 рік) й дотепер І. І. Дуда очолює інформаційно-аналітичний відділ районної лікарні, а паралельно має палати в неврологічному відділенні, де й бореться за здоров’я та життя своїх пацієнтів. Як лікар, він спеціаліст високого класу. Багато людей з теплотою розповідають про чудові порятунки та допомогу в одужанні, які надав їм саме він.
Але не тільки робота в сфері медицини за професією, талантом, покликанням охоплювала єство Івана Івановича. Віддушиною в його житті була і є сім’я, родина, друзі, природа і справи за інтересами, що приносять особливу насолоду, надихають, підбадьорюють, додають сил та здоров’я. Мабуть, завдяки цьому в свої (за метрикою) 80 років І. І. Дуда виглядає на багато літ молодшим. Усе ж такий стрункий і підтягнутий, бадьорий та життєрадісний, як і був колись. У редакцію газети „Вісті Свалявщини”, що знаходиться на четвертому поверсі адмінбудинку, він без труднощів піднявся та з великим задоволенням розповідав про все, що нас цікавило. Особливо гордий за своїх дітей, онуків, правнучку. Свалявщина – район невеликий. І в ньому, наче в маленькому селі, одні про одних знають багато. Тож і про родину нашого знаменитого лікаря відаєм головне: що донечка   Наталія пішла по його стопах – також медик і завідує терапевтичним відділенням райлікарні, що вона, як і батько, дуже хороший, висококваліфікований спеціаліст медичної справи, уважна й чуйна людина, має сім’ю, двох дітей (Іван працює інженером-програмістом в українсько-американській фірмі у Львові, а Наталка викладає англійську мову, тепер перебуває у відпустці по догляду за маленькою Софійкою)... Друга донечка Октавія – музикантка. Хоч живе з сім’єю в Німеччині, але не раз приїжджає в Сваляву і разом з чоловіком (також родом із Сваляви) та двома дітьми – Веронікою і Георгом, які навчаються в Штудгардському університеті, відвідують батька й матір, дідуся з бабусею.
Не знають свалявці хіба що про хобі Івана Івановича. Про це він розповів – що найбільш за все любить проводити вільний час за книгою, разом з дружиною   подорожувати (побували в 15 країнах Європи), працювати біля хати, в саду, вирощувати квіти, кущі, доглядати за деревами та виноградом. Ось і недавно вони посадили багато нових деревцят, серед яких – бузок. Запах його п’янкого цвіту завжди бадьорить, нагадує про дитинство, романтичну пору молодості та надихає на щасливе майбутнє.
„...Сад росте сам по собі,
А садівник старіє сам по собі.
Тільки золотисті бджілки
часто змінюють варту
Біля вічка вулика.
І світ живе сам по собі..,
А він живе радістю людей
І робітністю бджілок”.
                      (В. Вихрущ).
Принагідно ми вітаємо Івана Івановича з ювілеєм і бажаємо йому й надалі успішно жити та працювати на користь усіх людей й задля особистого земного щастя.

Ганна ГЕШТЕНЬ.

 
© 2017 Свалявська райдержадміністрація та районна рада
89300, м.Свалява, пл. Головна, 1, тел. 0 (3133) 2-12-48, 2-12-64, info@svalyava-vlada.gov.ua
Розробка сайту - CrafIT.com