Офіційний сайт Свалявської райдержадміністрацї та районної ради.
 
 0 (3133) 2-12-48, 2-12-64  
   
     Середа, 18 Квітень 2018 р. Головна   /   Зворотній зв'язок   /   Пошук по сайту    
 
   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 




  „А над Голубиним голуби літають...”

Добре відомі слова з пісні, котра вже стала своєрідним гімном села на Свалявщині
А над Голубиним голуби літають,
Зичать нам любові, миру і добра,
Щоб у кожну хату радість завітала
Й Божа благодать до кожного двора.
(сл. М. Безик, муз. Ю. Дулішковича)

Скупі, але доволі промовисті відомості маємо нині про Голубине. Археологічні розкопки свідчать, що тут було поселення уже в IV–III ст. до н. е., а документально село вперше згадується 1420 року.
Про виникнення назви Голубиного існують дві легенди. Перша розповідає, що на пагорбі, де спочатку було поселення, проживав із сім’єю священик (тут була й церква). Якось син панотця посварився з батьком, спустився в долину річки Пеня і став жити там. У верболозах на березі річки водилося багато голубів, от молодик і дав назву своєму новому осідку – Голубине.
Є й інша легенда. Вона розповідає, що на Верецькому перевалі варта охороняла кордони Австро-Угорської держави. Якщо з протилежного боку Бескида з'являвся ворог, то дозірці вогнищами повідомляли іншу варту, котра дислокувалася на Рожку – найвищій горі нинішнього Голубиного, про небезпеку. А вже з цього верха посилали в Мукачівський замок поштових голубів, котрі несли звістку про наступ неприятеля.
...Звичайне собі село у Карпатах. З трьох боків оточене воно невисокими горами, тільки на південь верхи потроху розступаються, ніби прочиняючи двері до рівнинної частини нашого краю. Сільська дорога пролягає вздовж річки Пеня. Минуло чимало часу, доки цей шлях із дикої лісової стежини перетворився на сучасне асфальтоване шосе. Ним щe у кінці ІХ ст. проходили угорські племена; які потім осідали на Притисянській низовині. Після поразки антигабсбурзького заколоту (1670-1671), притримуючись цієї дороги, рятувався від переслідування князь Ференц Ракоці II, який зумів хитрощами пробратися до Польщі. Цим же шляхом у 1848 році російська армія під проводом генерала Паскевича поспішала на допомогу Австрії, а після закінчення угорської революції 1849-го – поверталася додому. Стратегічною була дорога через Голубине у роки Першої світової війни. Старожили ще добре пам'ятають колони військ і техніки, що проходили тут під час обох світових воєн...
Отцюзнина першого губернатора
Мало хто з голубинців не знає про свого великого односельця. Так, саме тут 1886 року народився перший губернатор Підкарпатської Русі Григорій Жаткович.
На мирній конференції у передмісті Парижа Сен-Жермен 10 вересня 1919 року п'ятьма державами Антанти було підписано трактат про приєднання Підкарпатської Русі до Чехословацької Республіки. Першим урядом була Директорія на чолі з президентом Г. Жатковичем. Згодом ця форма правління була перетворена на губернаторство. Однак обіцяних прав нашому краю ЧР не дала. Губернатор доклав чимало зусиль, щоб вивести край з економічної кризи. Проте це виявилося марним. Він змушений був подати у відставку, після якої повернувся до Штатів, де й помер 1967-го року.
Завдяки наполегливості голубинцям вдалося встановити зв’язок із дітьми Григорія Жатковича – сином Теодором й донькою Коні, котрі передали для шкільного музею села сімейні фото батька, а також світлину його могили у Пітсбурзі. А з ініціативи Михайла Молнара   (нині покійного) на будинку Голубинської сільської ради було відкрито меморіальну дошку першому губернаторові.
Сім’я, народжена під знаком бджілки
У своєму сьогоденні село також має чимало особистостей, чиї імена відомі всьому краю й далеко за його межами. Це й Федір Лигирда – кандидат медичних наук, лікар-гінеколог, який жив і працював у столиці, і Володимир Гісем – директор Ужгородського коньячного заводу, і Василь Циганин –   композитор, член Спілки композиторів України, та багато інших цікавих і талановитих людей.
У Голубиному добре знають сім’ю Молнар, у якій усі восьмеро дітей стали вчителями, проводять активне громадське життя, пропагують красу слова, любов до рідного краю. Хоч родина була бідна, та батькам все ж таки вдалося дати своїм дітям освіту. Для цього голові сім’ї довелося провести десяток років у Сполучених Штатах, заробляючи гроші. Двоє братів – Михайло і Василь – та їхня сестра Маргарита знайшли себе не тільки в учителюванні, а ще й у красному письменстві – перші двоє е авторами колоритних книжок оповідань, гуморесок, віршів. Маргарита також готує книгу до видання, є натхненним керівником шкільного музею. Всі троє фольклористи. Один із братів – Андрій – став активним спортивним діячем у Сваляві, тут його добре знають як класного футболіста й шахіста. Сім’я працелюбна, що підтверджує й цікавий родинний герб, на якому зображена бджілка у момент збирання меду, знизу викарбувані слова Олександра Духновича „Честный мой род не забуду”, а збоку – латинський вислів „Nuill dies sine linea” (жодного дня без рисочки). Таким залишається й донині не тільки кредо, а й стиль життя родини Молнар.
Співоча душа – наша Оннуша
А хто в Голубиному не знає Ганни Молнар? Жива, моторна, завжди весела й привітна жінка, а як заспіває – за¬слухаєшся...
Свій співочий талант Ганна Василівна проявила, ще навчаючись у місцевій школі, де співала у хорі. Такого голосу не помітити було немож¬ливо: дзвінкий, яскравий, він сильно виділявся з-поміж інших. Із самого дитинства вона брала активну участь у колективах самодіяльності, а нині – незмінний учасник сільської агітбригади „Голубинська борона”. Після одного з концертів захоплені глядачі сказали, що вона має Божий дар. На що Ганна відповіла, що цей дар повинен служити людям, тому будь-яке запрошення приймає і радо дарує публіці пісню. До речі, вона не тільки талановито співає, а ще й неперевершено читає гуморески! Нема в селі людини, котра б не чула знаменитих „Як я домарив” або ж   „Як колись дівчата оддавалися”.
Тривалий час Ганна Василівна була учасницею популярного ансамблю „Голубинські свашки”, вона добре обізнана зі старовинними обрядами   сватання й весілля, і це особливо пригодилося тепер, коли учасників агітбригади запрошують розвеселити гостей під час весільних забав.
Двори під луґошами
Виноград у Голубиному з’явився півстоліття тому й відтоді став невід’ємною часткою господарського життя селян. Переважно тут росте ізабелла, котра п’янить своїм ароматом під час цвітіння, а особливо – під час достигання ягід. У кожному дворі є луґош, а серед селян з’являються вмілі винороби, які змагаються за звання найкращого.
Село інтенсивно відроджується В цьому, безумовно, й велика заслуга молодого та ініціативного сільського голови Михайла Капустея, який за короткий час свого головування вже встиг реалізувати чимало корисних задумів. Нещодавно   відкрито новий греко-католицький храм, завершено реконструкції Будинку культури. Проте, на жаль, як і в багатьох інших селах, болісним питанням в залишається безробіття. Частково вирішити цю проблему допомагають навколишні санаторії, а також підприємства, розміщені на території села. Приміром, фірма „Глобус”, яка спеціалізується на розливі мінеральної води, меблевий цех. Проте є й чимало селян, котрі обирають заробітчанський хліб.
Побувавши в Голубиному, ви і ще колись захочете приїхати сюди. Кришталево чисте повітря, мальовничі гори, привітні й працелюбні люди та пишні квітники біля кожної хати – село Голубів має чим пишатися.

Іванка ДЮЛАЙ.



  Відео  

  Тиса-1. Програма   "Просто неба".Голубине.
  *
  Легенди с.Голубине. Автор Віра Кобулей.




 
 
 
 
 
 
Повідомлення регіональних структурних підрозділів центральних органів виконавчої влади
 
 
 
 
 

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану

 
 
 
ПОГОДА В СВАЛЯВІ


 
© 2018 Свалявська райдержадміністрація та районна рада
89300, м.Свалява, пл. Головна, 1, тел. 0 (3133) 2-12-48, 2-12-64, info@svalyava-vlada.gov.ua
Розробка сайту - CrafIT.com