Офіційний сайт Свалявської райдержадміністрацї та районної ради.
 
 0 (3133) 2-12-48, 2-12-64  
   
     Середа, 20 Вересень 2017 р. Головна   /   Зворотній зв'язок   /   Пошук по сайту    
 
   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 




  Щедрий ужинок освітянина і краєзнавця, діяча Свалявщини

Швидко промайнули літа, вже сивина вкрила скроні, а він такий привітний, з лагідною посмішкою на устах. Залишився таким, яким знали його перші учні, колеги, соратники-однодумці, з якими разом відстоював право на розвиток Свалявщини, на дослідження і збереження культури   нашого краю.
Ця розповідь про Йосипа Йосиповича Долинича – людину, що кохається на пізнанні таїн сивої давнини, краю, просвітницькій діяльності славетних земляків, а ще літератор-дослідник, лінгвіст і неординарна особистість – таким він знаний широкому загалу свалявців. Журналісти Свалявщини відносять його до своєї когорти, оскільки любов до красного письменства ні на день не полишає цю напрочуд працелюбну, непересічну постать, щедро наділену природою хистом творити іншим добро.
Народився Йосип Йосипович Долинич 11 квітня 1933 року в сім’ї робітника залізниці у селі Невицькому, що на Ужгородщині. Він був середущим сином, хоч не цурався будь-якої фізичної роботи, але більше тягнувся до книги, знань, філософії буття. Любов до літератури, історії, етнографії, вочевидь, від стрия Івана, який жив разом з батьками. У нього було дуже багато книжок, написаних славетними земляками-будителями О. Духновичем, І. Сільваєм, О. Митраком, А. Добрянським, О. Павловичем, Є. Фенциком, Ю. Жатковичем, твори В. Гренджі-Донського, Л. Дем’яна, О. Маркуша. Колишній семінарист кохався на поезії, прозі та із захопленням міг розповідати про прочитане. До цих розповідей долучався, коли мав хоч трохи часу, Йосипів батько, який теж дуже любив читати різні книжки, новинки преси. А дід ділився своїми спогадами про те, як під час Першої світової війни внаслідок примусової мобілізації і карпатських русинів до австро-угорської армії опинявся у складних ситуаціях на східному і південному фронтах, затим в італійському полоні. До того ж була ще й еміграція діда в Америку на нелегкі заробітки, щоб на зароблені гроші прикупити в рідному Невицькому землі та поліпшити матеріальні умови життя багатодітної сім’ї. І батько, і дід володіли кількома іноземними мовами. Просиджуючи годинами над книжками, юний Йосип співпереживав з героями казок та легенд, оповідань і повістей, образи яких немов сходили зі сторінок друкованих видань і здавалися йому живими, цілком реальними істотами. В них він черпав велику любов до рідного краю, від них одержував наснагу. Непомітно спливли роки. Після сьомого класу вступив до Ужгородського торгового технікуму. З дипломом бухгалтера працював у торговій системі „Гастроном”, паралельно здобував освіту у вечірній школі робіт¬ничої молоді, доїжджаючи на роботу і навчання з Невицького в Ужгород (10 км) велосипедом. У будинку цієї школи свого часу ночував відомий угорський поет Петефі Шандор. Це тішило самолюбство юнака і цією постаттю теж зацікавився майбутній літературознавець.
Після закінчення технікуму хотів вступити на історичне відділення тодішнього історико-філологічного факультету Ужгородського університету. Однак, як це часто трапляється в житті, вирішальну роль у прийнятті важливого рішення зіграв односелець Іван Долгош, який закінчив перший курс філологічного відділення УжДУ, і порадив юнаку вступати саме туди. Через кілька років саме Іван Долгош порадив Йосипу Долиничу, автору солідної, з наукової точки зору, курсової роботи „Фразеологія діалектів окремих сіл Закарпаття”, все ж перекваліфікуватися з мовознавця на літературознавця, чим на багато років уперед ніби запрограмував теми досліджень свого друга: творчість Франка і його зв’язки із Закарпаттям, наукові праці уродженця Свалявщини Ю. Венеліна-Гуцу про Болгарію.
З особливим задоволенням молодий студент відвідував лекції Петра   Васильовича Лінтура, який викладав історію слов'янської літератури. Саме з його університетських лекцій уперше довідався про Юрія Венеліна-Гуцу. Все, що стосувалося творчості цієї непересічної людини, старанно, по крупинках збирав, систематизував, аналізував, відкладаючи кожен факт в борозенках своєї пам'яті. Допитливого студента цікавило все про письменників краю. Тоді, за радянських часів, Срібну Землю чомусь вважали забутою Богом і людьми. Довго побутувала думка про суцільну неграмотність горян-карпаторосів. Чи не тому кожне нове прізвище будителя, витягнуте викладачами факультету з довгої, раніше навмисно прикритої шухляди історії Закарпаття, майбутні вчителі мови й літератури сприймали з великим інтересом.
Йосип Йосипович із хвилюванням пригадує зустріч (в грудні 1955 р.) студентів і викладачів на факультеті з відомим поетом-антифашистом Андрієм Карабелешем. Адже під час Другої світової війни за підпільну діяльність проти фашистів окупанти кинули його у концтабір, звідки після перенесення страшних мук повернувся ходячим скелетом вже після війни. Кожна мовлена ним фраза глибоко западала в душу. Майстер поезії, маестро слова радів за земляків, за можливість дітей горян здобувати вищу освіту в стінах рідного університету. Не міг натішитися розмовами з підростаючою зміною, паростками нової інтелігенції – майбутніми вчителями. Так сталося, що після   війни Карабелеш залишився у Словаччині, але думками завше був з Батьківщиною. Під час відвідин Закарпаття, в тому числі й Тибави, де народився, і сусідньої Малої Мартинки, в якій пройшли його молоді літа, із задоволенням сприймав позитивні перетворення, обіцяні зміни на краще, але водночас критично ставився до небажаних наслідків примусової колективізації у рідних гірських селах.
І треба ж такому трапитись, щоб після закінчення університету Йосипа Йосиповича доля закинула в Тибаву – село, де народився славнозвісний Ю. Венелін-Гуца і згаданий А. Карабелеш. До того ж Тибава межує з Малою Мартинкою, яка подарувала людству письменника і громадсько-культурного діяча Євгена Фенцика. Ці та інші обставини були значним поштовхом і до літературно-краєзнавчої діяльності молодого вчителя.
Докладніші матеріали про відомого земляка Ю. Венеліна-Гуцу Йосип Йосипович одержав згодом під час туристичної поїздки в складі делегації освітян Закарпаття в Софію, Пловдів, Ґаброво. Болгари високо цінували Венеліна як славіста, етнографа, який довів слов’янське походження цього народу. Перебуваючи в Болгарії, Й. Долиничу вдалося встановити, а пізніше освітянину В. Туряниці, теж свалявському краєзнавцю, підтвердити, що пам’ятник Ю. Венеліну-Гуці стоїть не в її столиці Софії (про що помилково раніше друкувалося та, на жаль, і нині дехто з науковців друкує), а в Габрові – славнозвісному літературно-мистецькому центрі гумору і сатири, де часто проходять міжнародні фестивалі майстрів сміху. Засвідчили це й документально, в тому числі   фотознімком цього пам’ятника саме в Габрові. Повернувшись додому, Йосип Йосипович написав листа в Національний музей Болгарії з проханням надіслати в Сваляву офіційні документи, які підтверджують і засвідчують внесок славетного тибавця в розвиток болгарської науки, а також фотокопію портрета. Перші доробки про Ю. Венеліна-Гуцу він опублікував у районній газеті „Ленінський шлях" ще в 1958 році. Затим розгорнуті публікації були у „Вістях Свалявщини”, інших часописах. Коли в районі проходила перша в Закарпатті міжнародна конференція, присвячена Юрію Венеліну-Гуці, до участі запросили і його як знавця творчості вченого.
Так, Й. Й. Долинич добре знаний у районі як краєзнавець. Його дослідницька робота охоплює декілька напрямків краєзнавства. Сам він вважає, що захоплення історією і культурою рідного краю для філолога не є чимось надзвичайним. Тепер, коли така важлива роль відводиться народознавству, цей предмет введено у шкільну програму. І все-таки заняття краєзнавством Йосипа Йосиповича виходять за межі простої обізнаності, він володіє набагато ціннішим, ніж просто багаж знань, почерпнутих із різноманітних спеціальних книг, аналітичних матеріалів, що друкуються у газетах і журналах. У розпорядженні вчителя є також інформація, першовідкривачем якої є він сам.
Йосипові Йосиповичу, коли він уже працював у Сваляві, краєзнавець із Ужгорода В. Качій написав листа, в якому повідомив, що, займаючись дослідженням життя В. Г. Кукольника – ректора і викладача Ніжинського ліцею, випускниками якого були Євген Гребінка, Микола Гоголь, припускає, що сліди визначного вченого і педагога   ведуть на Свалявщину. Тому В. Качій запропонував свалявським краєзнавцям здійснити пошуки щодо можливого місця народження визначного педагога і вченого Василя Кукольника саме на Свалявщині. В архівних документах   Й. Долинич знайшов дані про те, що справді в деяких селах Свалявщини, зокрема Плав’ї та у самій Сваляві (на Бистрому), уже починаючи з позаминулого століття, жили сім'ї, які носили прізвище Кукольник. Дослідник продовжує пошуки. Можливо, славну плеяду визначних українських діячів культури – уродженців Закарпаття – поповнить також ім’я першого ректора Ніжинського ліцею.
Й. Й. Долинич має зібраний матеріал, який, безперечно, зацікавить кожного з нас. Чудові карпатські легенди про походження рік, вершин, урочищ народилися в сиву давнину і дожили до наших днів – тільки завдяки тому, що передавалися з покоління в покоління. Йосип Йосипович почав записувати зразки фольклору ще з юнацьких років. У рідному селі Невицьке багато старожилів славилися як неперевершені оповідачі казок і легенд, виконавці самобутніх народних пісень. Так поступово у „фольклорній скрині” вчителя накопичувалося чималенько різних перлин усної народної творчості. Багато з них використали автори путівників по Свалявщині. Та й сам Й. Й. Долинич є консультантом укладачів таких видань. А під час підготовки тому „Закарпатська область” у виданні „Історія міст і сіл Української РСР” (1969 р.) його залучили до написання нарисів „Свалява” і „Свалявський район” у цьому виданні.
Як справжній майстер своєї справи і творча особистість Йосип Йосипович веде дослідницьку роботу в галузі історично-мистецького краєзнавства. Про визначні події   минулого та сучасного нашого краю, діяльних учасників культурно-освітнього і мистецького життя готував і систематично публікував цікаві відомості у пресі, особливо в районній газеті. Просвітницьку діяльність   не припиняє й зараз, хоча зізнається, що останні десять років краєзнавство не в пошані у значної частини співгромадян, які є в полоні значно прозаїчніших речей. І це можна зрозуміти: країна вчиться жити за законами капіталізму. Та все ж, починаючи з 1990 року, Й. Долинич укладав і щорічно впродовж останніх 20 років публікував у райгазеті „Вісті Свалявщини” краєзнавчий календар пам’ятних дат визначних діячів науки, літератури, мистецтва і культури. І ці публікації (що відрадно) мали чимало прихильників та читачів. Тепер, замість календаря, він дбає про підготовку і публікацію цікавого краєзнавчого матеріалу в іншій, різноманітній формі. А в 2003 р. видав книжку „Сини нашої землі”, схвалену як навчальний посібник науково-методичною радою Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти. Йосип Йосипович також підготував на всеукраїнський огляд-конкурс краєзнавчу роботу „Літературна Свалявщина”. Також безвідмовно він консультує укладачів путівників, довідників тощо. З-під його пера вийшов не один десяток статей для подібних інформаційних видань. Тому на публікації Й. Долинича з питань краєзнавства посилаються деколи й відомі історики. Коло його спілкувань завжди було так само широке, як і коло його інтересів.
Життя Йосипа Йосиповича з тісно переплетеною діяльністю цікаве й багатогранне. Кажуть: „Час – батько істини, досвідченість – мати усього на світі”. Час для нього справді на вагу золота, бо має багато ідей і задумів, які необхідно реалізувати, бо завжди намагався діяти в інтересах громади, як і в ті часи, коли підручник української мови і літератури, а згодом посаду інспектора райвідділу освіти довелося під час ліквідації Свалявського району без усілякої на це згоди поміняти на адміністративне крісло секретаря міськвиконкому, потім райвиконкому, а з 1967-го – голови райви¬конкому. Це була пам'ятна і обнадійлива пора. Зводилися районний Будинок культури у Сваляві, культосвітні осередки та школи в селах, вперше на Закарпатті загорівся природний газ у санаторію „Човен”, згодом запрацював він і на Сваляву. На Кичері, що вивершує гірський масив неподалік міста, виріс телеретранслятор, будувалися шляхи, лікарні, санаторії.
Ті часи Йосип Йосипович згадує з приємністю, бо був причетний до того, як Свалява перетворювалася з села на селище, а з селища – на місто. Так, коли в Сваляві громадським методом і за місцеві ресурси було завершено спорудження районного Будинку культури (1959 р.), то поруч з ним розпочався благоустрій, озеленення прилеглої території. На двогектарній площі висаджувалися кущі, декоративні деревцята. Цю роботу в числі перших виконував, а потім за саджанцями доглядав, організовано виходячи на суботники, дружний колектив міськвиконкому, секретарем якого тоді був Й. Долинич. Так, у центрі Сваляви за Будинком культури виник парк ім. Франка. Парк названо іменем Великого Каменяра, бо наступного року тут поставили   пам’ятник видатному українському письменнику. І все ж труднощів не бракувало. У владній системі тоді, як і тепер, принципових, непоступливих правдолюбців і шукачів справедливості не любили.
Доля перекидала його з освітянської ниви на адміністративно господарську роботу, а потім знову повертала до рідної професії. І в цьому був, напевно, якийсь вищий сенс: якби він вибудовував непохитну, на довгі десятиліття, кар'єру партійного функціонера, скільки поколінь на Свалявщині не мали б   високопрофесійного, чуйного, уважного наставника – вчителя від Бога.
Понад 15 років працював директором Свалявської міської СШ № 3, а потім – вчителем української мови та літератури цієї ж школи, звідси й пішов на заслужений відпочинок. Ще працюючи останній рік головою райвиконкому, підтримав ініціативу свого попередника – керівника освітнього закладу М. Іржика, з яким працював до укрупнення районів інспектором шкіл, щодо прискореної газифікації школи і домігся виділення для цієї справи відповідних коштів – СШ № 3 перша в районі серед навчальних закладів отримала центральне газове опалення. Після призначення Й. Долинича директором цієї школи, протягом 1974–1976 рр., у ній побудували й обладнали спортивний комплекс із будинком для стрілецького тиру, географічний майданчик, поставлено добротну огорожу від вул. Київської. Але через декілька років на цьому місці виросли багатоквартирні житлові будинки, центральна котельня міста. Тому на подвір’ї освітнього закладу в 1985–1986 рр. з його ініціативи зведено   двоповерховий будинок, у якому було розміщено клас для трудового навчання дівчат, кімнати для груп продовженого дня і комп’ютерний, а в підвальному приміщенні – новий стрілецький тир для початкової військової підготовки учнів. У зв’язку із підвищенням престижу тодішньої міської СШ № 3 і дедалі зростаючим контингентом учнів (хоч навчалися у дві зміни, їх кількість рік у рік збільшувалася і мала перевищити 1000), постала проблема розширення навчально-матеріальної бази школи. Щоб розвантажити цей заклад і поліпшити умови навчання учнів, зменшивши їх кількість на заняття в другу зміну, дирекція домоглася передачі частини будинку дитсадка № 13 тимчасово для організації у цьому корпусі окремого навчання учнів усіх дев’яти початкових класів. З 1973 р. за прикладом передових шкіл тодішня десятирічка була переведена на кабінетну систему навчання, що посприяло подальшому розширенню й удосконаленню навчально-матеріальної бази, покращення успіхів у навчанні та вихованні учнів. На базі освітнього закладу почали проводитися районні та обласні семінари вчителів. У цьому чимала заслуга працьовитого педколективу і керівників. Вчителюючи в школі (1998 р.) Й. Й. Долинич викладав українську словесність і основи журналістики у Сваляві Київського міжнародного університету. Прагнення підходити до кожної справи творчо, з повною віддачею у Йосип Йосипович а не зникає з часом згодом він   займався з талановитою молоддю в Малій академії наук Закарпаття, став   незмінним учасником науково-практичних конференцій, керував учнівським літературним гуртком у Свалявській ЗОШ І–ІІІ ступенів № 3, допомагав вихованцям видавати рукописний альманах, уже в школі розкривати свої творчі здібності, нахили чи до майбутньої педагогічної чи журналістської професії тощо.
За багаторічну результативну роботу в системі народної освіти Й. Долинича нагороджено різними грамотами, значком „Відмінник народної освіти України”, йому присвоєно вищу категорію і звання „Учитель-методист”; 1988 року вручено медаль „Ветеран праці”.
Удостоєний відзнак він і за плідну роботу в органах міського та районного держуправління, зокрема, в 1971 р. – ордена Трудового червоного прапора (за досягнуті здобутки в розвитку промисловості району), 1970 р. – державної ювілейної медалі „За доблесну працю”, його відзначено іменним годинником Міністерства культури України (за досягнення у соцкультурному будівництві району). Крім цього, у 1988 р. також іменний годинник вручила Йосипу Йосиповичу Закарпатська обласна держпожеж інспекція за ініціативну організацію евакуації дітей і відвернення людських жертв під час виникнення пожежі у школі. 1989 р. – нагородженоПочесною грамотою Держкомстату СРСР за активну участь у підготовці і проведенні у Сваляві Всесоюзного перепису населення 1989 року, 2000 р. та 2004 р. – Почесними грамотами Закарпатської облдержадміністрації за активну участь у громадському житті м. Сваляви і Свалявського району, а   в 2009 р. – за активну громадську і краєзнавчу діяльність, спрямовану на увічнення пам’яті про розвиток української державності та історичних подій 1938–1939 років на Закарпатті й проголошення Карпатської України – орденом „За заслуги” ІІІ ступеня. В 2010 р. його відзначено грамотою Закарпатської обласної ради за сумлінну працю, вагомий особистий внесок у соціально-економічний розвиток району, розбудову місцевого самоврядування, активну участь у громадському житті краю та з нагоди Дня незалежності України, а в 2006 році присвоєно звання „Почесний громадянин м. Сваляви”.
Як один із співзасновників районної громадської організації „Просвіта”   в рамках просвітницької роботи на сторінках районної газети „Вісті Свалявщини” Й. Й. Долинич систематично висвітлює діяльність діячів науки, культури і мистецтва, які народилися і виросли, жили і творили на Свалявщині, а також громадсько-політичну діяльність карпатоукраїнських державотворців А. Волошина, А. Штефана, М. Бращайка, М. Бандусяка, П. Стерча та інших.
А як один з ініціаторів створення районного літоб’єднання „Струмочок” і координатор його діяльності публікує в пресі статті про творчий доробок місцевих авторів-літераторів. Упродовж багатьох років працював на громадських засадах у керівництві районної організації Товариства охорони пам’яток історії та культури, очолював тут секцію писемності, фольклору та етнографії. Водночас Йосип Йосипович палкий любитель народного піснеспіву – дуетом, тріо, чи в хоровому колективі, як це було в Невицькому і Тибаві, а в Сваляві – у хорі духовної пісні. Якось він зізнався: чисте сумління – ось що для мене є найголовнішим досягненням. Мені не соромно дивитися людям в очі”. У такому дусі – відданості людям і справі, якій себе присвятив, – творив і виховував із дружиною своє сімейство. На педагогічній стежині Й. Долиничу пощастило зустріти і поєднати свою долю з ерудованою Ельвірою (теж із робітничої сім’ї), яка після закінчення із медаллю Свалявської СШ № 1 і здобуття вищої освіти на фізматі Ужгородського держуніверситету вчителювала в Голубинській восьмирічці, а з часу заснування Свалявського політехнікуму постійно працювала в ньому викладачем фізики. Саме цю професію обрали їх нащадки: дочка Ельвіра, її чоловік Мирослав, син Олександр, онук Олександр і його дружина Алла (уже навчаються в аспірантурі УжНУ) і внук Віктор – всі семеро фізики. Може, це і тому, що бачили, як тато–дідик часто й допізна вночі просиджував над учнівськими зошитами та улюбленою іншою писемною роботою. Та вони сприяють і допомагають йому в цій діяльності.
Тож не обов’язково шукати приклади істинної людяності у книжках, у розповідях, можна озирнутися довкола, придивитися до близьких, знайомих, до друзів, зазирнути вглиб власної душі і зрозуміти, що справжній безкорисливий подвиг в ім’я людини тут, поруч з нами.
Щиро вітаємо ювіляра, бажаємо йому довгих плідних років життя.



 
 
 
 
 
 
Повідомлення регіональних структурних підрозділів центральних органів виконавчої влади
 
 
 
 
 

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану

 
 
 
ПОГОДА В СВАЛЯВІ


 
© 2017 Свалявська райдержадміністрація та районна рада
89300, м.Свалява, пл. Головна, 1, тел. 0 (3133) 2-12-48, 2-12-64, info@svalyava-vlada.gov.ua
Розробка сайту - CrafIT.com