Офіційний сайт Свалявської райдержадміністрацї та районної ради.
 
 0 (3133) 2-12-48, 2-12-64  
   
     Неділя, 21 Жовтень 2018 р. Головна   /   Зворотній зв'язок   /   Пошук по сайту    
 
   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 




 

14 грудня – День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Незагойна рана

„Найстрашніше було дивитися на те, що аварію ліквідовують 18-річні хлопці...”
Невидима небезпека, що прийшла разом з аварією на Чорнобильській АЕС, і сьогодні не пронизує свідомість мільйонів. Це територія „для ви­браних”, тих, хто у перші дні страшної трагедії людства, не задумуючись над наслідками, виконували накази, що не обговорювалися. Вони були «бронею» для інших, на крок попереду до тієї в одну мить омертвілої зони. Тихий атом вразив душу і свалявця Михайла Сарканича, тоді офіцера 39-го полку хімічного захисту. Чи полишить серце тривога нині головного інженера Плосківського заводу мінеральних вод, голову Свалявської громадської організації „Союз Чорнобиль України”, доки лунають чорнобильські дзвони?
– Михайле Васильовичу, у далекому 1986 році ви були військовим офіцером,   накази не обговорювали. Яку ділянку роботи виконували із сол­датами?
– Наш полк займав­ся дезактивацією м. Прип"яті. У жовтні 1986 року ми ліквідовували уражений шар ґрунту, мили дахи багатоповерхівок, асфальтових доріг.
– Що належало до засобів захисту?
– Респіратори, спеці­альний одяг.
– Ви тоді розуміли, що це небезпечно?
– Перший тиждень жили в тривозі, прислу­халися до тиші, до себе, чи щось не болить... Але це на війні стра­хіття від бомб, що зри­ваються. А там страх від підступної тиші, від того, що не знаєш, де вразить атомом. Звіс­но, що усвідомлювали небезпеку, але скоро звикали до монотонної праці і намагалися не думати.
– Вам, старшо­му лейтенанту, було тоді тридцять ро­ків, а поруч з вами –   ще молодші,   18–9-річні хлопці, українських матерів діти..
– Для мене було найстрашнішим дивитися на те, що аварію ліквідовують 18-річні хлопці... Та ми були люди військові. Мусіли, адже ліквідовувати нечувану досі аварію, посилали в першу черг професіоналів, відпо­відно формували части­ни із кращих солдатів.
– З того часу хоч раз побували в Чор­нобильській зоні?
– Не був ні разу.
– Тепер вам доводиться     гур­тувати     навколо себе   свалявців-однодумців, піклу­ватися про   їхній соціальний захист. Водночас нагадувати іншим, в першу чергу владі всіх рівнів, що чорно­бильські дзвони лу­натимуть, допоки житимуть нащадки ліквідаторів аварії. Чи легко реалізо­вувати громадські ініціативи? демократичному суспільстві?
–Сьогодні у Свалявському районі є 174 чоловік ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. З них 16 – першої категорії, 93 – другої, 66 – третьої. Це люди, які безпосередньо брали участь в роботах щодо ліквідації екологічної катастрофи.
– А з якими пи­таннями найчастіше звертаються чорнобильці?
– Найбільше їх турбують проблеми здоров"я. Цього року ми мали 12 тисяч гривень для придбання ліків по безкоштовних рецептах. Це крапля в морі. Адже при лікуванні в стаціонарі нам практично також треба все оплачувати з власної кишені. Кілька років районна організація веде контроль за зубопротезуванням і на теперішній час залишається в черзі одна людина, яка подала заявку, а не вистачило коштів.
– Тож яким був 2010 рік в питаннях соціального захис­ту?
– На відміну від ін­ших районів області, районний бюджет жод­ного разу для нашої організації не виділив коштів, які ми просимо, щоб допомагати людям, які найбільше цього потребують. Тож задо­вольняємося разовими допомогами
Чорнобильці отримують компенсацію тільки на тверде паливо, а на   скраплений газ коштів не вистачає.
– Яку підтримку маєте з нагоди вша­нування Дня ліквіда­тора 14 грудня?
– Керівники, як я казав, вже роками нам   виділяють 1–2 тисячі гривень на святкування як й іншим громадським спілкам.
– На всю організацію?
– На всіх чорнобильців району. А на Свалявщині нас, осіб І, II і ІІІ категорій – 174.
– Тож як ділити будете кошти?
– Десятці осіб діс­танеться допомога. Головне в серці згада­ти тих, кого поруч вже нема, хто не вернувся з тієї „тихої війни”... Рани, завдані людям чорнобильським лихом, невидимі. Зрозумійте, вони незагойні у нашій свідомості, у людській сутності загалом. Вод­ночас вони є викликом для інших через наше існування.
– Ви сказали, що світ не без добрих людей. Хто надає допомогу Свалявській громадській організації СЧУ у разі необхідності?
– У першу чергу хочу подякувати генеральному директору Плосківського заводу мі­неральних вод Володимиру Гісему, ТОВ „Прогрес-С”, зокрема Олександру Дідовичу та Петру Петьовці, тим керівникам підприємств та сільських громад, які вшановують чорнобильців, які працюють на підприємстві чи проживають на їх території. Зокрема, це Владислав Адам – директор санаторію „Кришталеве джерело”, сільські голови Солочина, Поляни, Дусина. Сподіваюсь, що й інші керівники переймуть цей добрий почин і не забудуть про нас.

 
© 2018 Свалявська райдержадміністрація та районна рада
89300, м.Свалява, пл. Головна, 1, тел. 0 (3133) 2-12-48, 2-12-64, info@svalyava-vlada.gov.ua
Розробка сайту - CrafIT.com